поглядіти
ПОГЛЯ́ДІ́ТИ, я́джу́, я́ди́ш, док., розм.
1. без прям. дод. Те саме, що подиви́тися 1, 2.
Дивлюся – люди аж кишать... Що, думаю, за чудасія?! Покинув віз коло Гордія, А сам побіг, щоб поглядіть... (Л. Глібов).
2. кого, що і без прям. дод. Торкнутися, помацати що-небудь, шукаючи, перевіряючи.
Погляділа кишеню, аж тютюнцю зо жменю (Сл. Б. Грінченка);
[Куць (прикладає її руку до своїх грудей):] Ось поглядіть, як серце тіпається (Я. Мамонтов).
3. кого. Доглядати якийсь час.
Пріську батько поглядить. Занеси-но її до батька, онде до стодоли (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)