погноїти

ПОГНОЇ́ТИ, ою́, ої́ш, док., що.

1. Допустивши до гниття, зіпсувати, зробити непридатним до вжитку все або багато чого-небудь; згноїти.

[Куць:] Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли (Леся Українка);

Матір приголомшили ці слова. – Хліб святий погноїти, – вжахнулась вона (О. Гончар).

2. перен. Тримаючи довго у важких, згубних умовах, довести до загибелі, смерті (всіх або багатьох).

Селяни похмурі стояли перед ним [становим], поскидавши шапки, як і завжди, і на всі його погрози (погноїти у в'язниці, на Сибір запроторити) лише переступали з ноги на ногу й мовчали (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. погноїти — погної́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. погноїти — -ою, -оїш, док., перех. 1》 Допустивши до гниття, зіпсувати, зробити непридатним до вжитку все чи багато чого-небудь; згноїти. 2》 перен. Тримаючи довго у важких, згубних умовах, довести до загибелі, смерті (всіх чи багатьох).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. погноїти — Погної́ти, -ною́, -ної́ш, -ної́ть  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. погноїти — ПОГНОЇ́ТИ, ою́, ої́ш, док., перех. 1. Допустивши до гниття, зіпсувати, зробити непридатним до вжитку все або багато чого-небудь; згноїти. [Куць:] Ще ж Водяник стіжка їм підмочив, а Потерчата збіжжя погноїли (Л. Укр.  Словник української мови в 11 томах
5. погноїти — Погноїти, -ною, -їш гл. Дать сгнить. Вже на току погноїв хліб. Камен. у.  Словник української мови Грінченка