погоня
ПОГО́НЯ, і, ж.
1. Переслідування втікача з метою його спіймання.
[Гостомисл:] Швидко За ними рушимо в погоню (І. Франко);
Ось вони [цигани] скотилися в улоговину і ніби пропали там, але згодом вискочили знову і .. продовжували погоню (Григорій Тютюнник).
2. Людина або група людей, які переслідують кого-небудь.
І Алі, і Фатьма були тут людьми чужими, не знали стежок і легко могли заплутатися в їх лабіринті – і на це рахувала погоня (М. Коцюбинський);
Пустилися козаки щодуху гірською стежкою, а вже погоня за плечима (О. Довженко).
3. перен. Велике прагнення досягти, добитися чого-небудь.
Життя з його скаженим шалом, З погонею за ідеалом, З його стражданням і болінням .. – се дві противні сили, Що між собою в бій вступили (М. Вороний);
Поступ, погоня за пізнанням .. не завжди підвладні людині (Ю. Мушкетик).
(1) У пого́ню – слідом, навздогін.
Пішов милий у дорогу, За ним мила у погоню (П. Чубинський);
Шубовснув [пароплав] у відкриту чорну безодню. В погоню ж йому заморгала сліпучо-синя блискавка (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)