погудити
ПОГУ́ДИТИ, джу, диш, док., кого, що, розм.
1. Ганити, картати якийсь час.
– Ну, – каже мені дяк, – тепер ви мене похвалили, а я вас, – сядьмо ж, сусід своїх посудьмо-погудьмо (Марко Вовчок).
2. Винести осуд, висловити несхвалення, незадоволення; протилежне похвалити.
Треба буде хоч молодому хазяїнові порадити, щоб довідалися; знаю, не погудять ліса (Л. Яновська);
Хазяїн не погудив. Не дуже й хвалив (А. Головко);
Юнакові так хотілося зустріти в житті справжнього поета, який би зрозумів його, сказав би всю правду про його вірші, може б, і погудив (І. Цюпа).
Словник української мови (СУМ-20)