подавитися
ПОДАВИ́ТИСЯ, давлю́ся, да́вишся; мн. пода́вляться; док.
Забити собі горло великим шматком їжі.
Хто йде, – горох скубне .. – А, бісів народе!.. коли б ти околів! Коли б ти кождим був стручечком подавився! Щоб в горлі він тобі кілком був зупинився! (П. Гулак-Артемовський);
Старець трошки проголодавсь – хіп той буханець, укусив та, не розжувавши гаразд, хотів проковтнуть та й подавився (О. Стороженко);
– Він і слово не договорив, мов галушкою подавився, – і навтьоки (Г. Хоткевич);
Степанида зирк на батька, та як фиркне – трохи кавуном не подавилася (Л. Яновська);
* Образно. Ти [фашистська Німеччина] думала – тобою весь з'їдаюсь? – та, подавившись, падаєш в траву... (П. Тичина);
// Задихнутися від чого-небудь, що потрапило в горло (від слини, повітря і т. ін.).
Я вдихнув свіжого повітря, подавився ним і закашлявся (Ю. Яновський);
* Образно. Тільки-но пан обозний наважився збрехати щось Мамаєві, тільки був роззявив задля цього рота, як Песик Ложка гавкнув, і Пампушка подавився першим же словом, як вареником (О. Ільченко).
◇ (1) Бода́й (хай би, щоб) подави́вся (подави́лася, подави́лося, подави́лися); Бода́й (хай) пода́виться; Подави́вся (подави́лася, подави́лося, подави́лися) б хто чим – уживається як лайливе побажання.
– Бодай той подавивсь, хто таку мудрацію мені втяв!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Щоб ті бояри кісткою подавилися, – буркнув Яромир (А. Хижняк);
– Яке воно [намисто] моє? Хай йому чорт! Хай він подавиться ним! – скрикнула Марина (Панас Мирний);
– Далися тобі ті п'ять карбованців, подавилася б ти ними ще ниньки (М. Стельмах);
(2) Подави́тися смі́хом (ка́шлем, кри́ком і т. ін.) – порушити дихання сміхом, кашлем, криком і т. ін.
Жартома ткнув [кашовар] Яроша пальцем у бік, але так дістав по руці, що відразу подавився сміхом (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)