подавляти
ПОДАВЛЯ́ТИ, давлю́, да́виш, недок., ПОДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. пода́влять; док., кого, що.
1. Навалюючись вагою, позбавити життя, знищити всіх або багатьох.
[Микола:] Хати такі були, що якби не веліли порозламовати [порозламувати], то б од вітру самі попадали і подавили б своїх хазяїнів (І. Котляревський);
Один з танків бере напрямок сюди .. – Страшно! Подавить він нас! (О. Гончар);
// Роздушити все або багато чого-небудь.
Тимко скочив на гарбу і ліг на солому, підклавши під голову руки. – Стій! Яйця подавиш! – злякано вихопив Охрім свою торбу з харчами (Григорій Тютюнник).
2. Давити якийсь час.
* Образно. [Гавенда:] Що мені жаліть його, коли він заслужує на те. [Ледачий:] Ну, коли так, то я з нього подавлю олії... (І. Карпенко-Карий).
3. перен. Пересилити в собі, подолати (почуття, відчуття і т. ін.); не дати виявитися; придушити, приглушити.
[Матушка гуменя:] Чи матимеш ти силу в собі подавити всі ті потайні чернечі гріхи, які з усіх боків обступлять тебе (Панас Мирний);
Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко);
Подавити нервове збудження.
4. перен. Знищити що-небудь, припинити силою ворожі дії.
Подавили [матроси] кулеметні гнізда, захопили мінометну батарею (В. Кучер).
5. перен., розм. Поморозити, заморозити.
– Отаке-то вчинилося!.. – мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи. – Шкода молодої сили – подавив мороз (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)