подавляти

ПОДАВЛЯ́ТИ, давлю́, да́виш, недок., ПОДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. пода́влять; док., кого, що.

1. Навалюючись вагою, позбавити життя, знищити всіх або багатьох.

[Микола:] Хати такі були, що якби не веліли порозламовати [порозламувати], то б од вітру самі попадали і подавили б своїх хазяїнів (І. Котляревський);

Один з танків бере напрямок сюди .. – Страшно! Подавить він нас! (О. Гончар);

// Роздушити все або багато чого-небудь.

Тимко скочив на гарбу і ліг на солому, підклавши під голову руки. – Стій! Яйця подавиш! – злякано вихопив Охрім свою торбу з харчами (Григорій Тютюнник).

2. Давити якийсь час.

* Образно. [Гавенда:] Що мені жаліть його, коли він заслужує на те. [Ледачий:] Ну, коли так, то я з нього подавлю олії... (І. Карпенко-Карий).

3. перен. Пересилити в собі, подолати (почуття, відчуття і т. ін.); не дати виявитися; придушити, приглушити.

[Матушка гуменя:] Чи матимеш ти силу в собі подавити всі ті потайні чернечі гріхи, які з усіх боків обступлять тебе (Панас Мирний);

Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко);

Подавити нервове збудження.

4. перен. Знищити що-небудь, припинити силою ворожі дії.

Подавили [матроси] кулеметні гнізда, захопили мінометну батарею (В. Кучер).

5. перен., розм. Поморозити, заморозити.

– Отаке-то вчинилося!.. – мовив старий дід, оглядаючи холодні трупи. – Шкода молодої сили – подавив мороз (Панас Мирний).