подзвонити
ПОДЗВОНИ́ТИ, дзвоню́, дзво́ниш, док.
1. без прям. дод. Док. до дзвони́ти.
Настя .. ступила на низький ганок і подзвонила (Леся Українка);
Завадка .. схопив з стола склянку і подзвонив нею об графин (Ірина Вільде);
В посту центрального управління знов подзвонив телефон (М. Трублаїні);
Хотів [Василь] подзвонити матері. Набрав номер – зайнято (Є. Кравченко);
Подзвонив комбат і передав Сагайді командування ротою (О. Гончар).
2. кого. Ви́кликати дзвінком.
Він подзвонив лакея; розпитав, що то [за гомін, тупіт] (Панас Мирний);
Він тут же .. подзвонив санітарку (Ю. Яновський).
3. без прям. дод. Дзвонити якийсь час.
Словник української мови (СУМ-20)