подоїти

ПОДОЇ́ТИ, дою́, до́їш; наказ. сп. поді́й; док., кого.

1. Док. до дої́ти 1.

Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою (Т. Шевченко);

Подоївши вівці, зайшла [мати] в хату (А. Головко).

2. перен., розм. Необмежено скористатися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобути від когось матеріальну допомогу.

– Цей Безкоровайний ні риба ні м'ясо, а нам він пригодиться. Один раз я його побачив і думаю, що подоїти його можна (А. Хижняк).

Значення в інших словниках

1. подоїти — подої́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. подоїти — -дою, -доїш, док., перех. 1》 Док. до доїти 1). 2》 перен., розм. Необмежено скористатися чиїми-небудь матеріальними засобами; здобути від когось матеріальну допомогу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. подоїти — ДОЇ́ТИ, ЦЯ́ПАТИ діал.; ВИДО́ЮВАТИ, ЗДО́ЮВАТИ (добувати все молоко з вимені). — Док.: подої́ти, ви́доїти, здої́ти. Катря.. доїла собі, чимось своїм заклопотана, і насторожилась враз, коли хлопці нагло урвали розмову..  Словник синонімів української мови
4. подоїти — Подої́ти, -дою́, -до́їш; поді́й, -ді́йте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. подоїти — ПОДОЇ́ТИ, дою́, до́їш; наказ. сп. поді́й; док., перех. 1. Док. до дої́ти 1. Вийду вранці до корови, Я корову напою, Подою (Шевч., І, 1963, 135); Подоївши вівці, зайшла [мати] в хату (Головко, II, 1957, 199). 2. перен., розм.  Словник української мови в 11 томах
6. подоїти — Подоїти, -дою́, -їш гл. Подоить. Іди, корови дій, що від батька нагнала. — Я ті подою, що в тебе застала. Чуб.  Словник української мови Грінченка