пожежа
ПОЖЕ́ЖА, і, ж.
1. Неконтрольований процесс горіння, який супроводиться знищенням матеріальних цінностей цінностей і створює небезпеку для життя людей; пожар.
Нараз Маруся, .. глянувши у вікно, закричала: – Пожежа десь! Горить! (Г. Хоткевич);
На тлі ясної пожежі .. [виділявся] танцюючий кінь з вершником (Григорій Тютюнник);
// Місце, де що-небудь горить.
Соломія побігла на пожежу, мов несамовита (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. У нутрі моїм пожежа, – заливати випада! (А. Кримський);
* У порівн. Над горою край неба палав, Мов пожежа далека (І. Франко);
* Образно. * У порівн. – Коли біда підступає пожежею, не треба чвар, панове майстри (З. Тулуб).
2. Сильне, нестримне у своєму вияві почуття, що швидко охоплює кого-небудь; пристрасть.
В усьому його єстві стільки палкої образи, злості і темноти, що, здається, одна лиш смерть уже погасить дивовижну пожежу в його пропащій душі! (О. Довженко).
3. Бурхливий вияв, розвиток чого-небудь, що широко розпросторюється, охоплює щось.
Ішов 1848 рік .. Скрізь червоніла пожежа вільного духу... (Панас Мирний);
Коли знову підступить пожежа до наших кордонів, наші сини мають бути готовими взяти зброю в руки (О. Донченко).
◇ (1) Не на поже́жу – немає чого, куди поспішати;
(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) із поже́жі (з пожа́ру), зі сл. уско́чити, влеті́ти і т. ін. – дуже швидко, зненацька і т. ін.
Уже він [Йонька] і коси помантачив, уже й попробував, чи добре косять, уже дві люльки викурив, а в хаті й не думали прокидатися. Тоді він ускочив у хатину, як із пожежі: – Ти йтимеш сьогодні корову доїти чи ні? (Григорій Тютюнник);
(3) Як (мов, ні́би і т. ін.) на поже́жі (на пожа́рі), зі сл. бі́гати. – в усі боки, в різних напрямках.
– Здурів! здурів! Їй-богу, здурів... – кричала Маланка, бігаючи по хаті, як на пожежі (М. Коцюбинський);
(4) Як (мов, ні́би і т. ін.) на поже́жу (на пожа́р), зі сл. поспіша́ти, бі́гти, пробі́гти і т. ін.:
а) дуже швидко.
Початок тропаря він добре знав, що ж до кінця, то був трохи невпевнений, що скаже вірно, тому й поспішав мов на пожежу, щоб не дати очуматись законовчителю (В. Добровольський);
– Голуб жінку б'є! – дзвоне [дзвонить] чутка від хати до хати, і люди біжать немов на пожежу (Панас Мирний);
Замполіт послав ординарця покликати сюди Сперанського. Ад'ютант пробіг як на пожар, важко брязкаючи блискучими трофейними шпорами (О. Гончар);
б) (зі сл. крича́ти, склика́ти, ударя́ти і т. ін.) дуже голосно.
Обертався [Мемет] на всі сторони і скликав як на пожежу: – Усеїн! .. Местафа-а-а!.. (М. Коцюбинський);
Ось стоїть він [Петро Синичка] напідпитку На порозі гуртожитку І кричить мов на пожар: “Я вибійник! Я шахтар!” (С. Олійник);
(5) Як (мов, ні́би і т. ін.) пі́сля поже́жі (пі́сля пожа́ру) – зруйнований, занедбаний.
[Семен Мельниченко:] Я покинув тебе [країну] ранньою весною; тоді ти була якась сумна, невесела, мов після пожежі (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)