пожилець
ПОЖИЛЕ́ЦЬ, льця́, ч.
1. Те саме, що жиле́ць 1; мешканець.
З кожного подвір'я виглядали цілими сім'ями пожильці (О. Гончар);
Знайоме парадне, сходи, двері з довгим списком пожильців, де проти кожного прізвища цифра – скільки йому дзвонити (Л. Дмитерко).
2. Той, хто наймає у кого-небудь квартиру; квартирант.
– А дітей у вас, певно, з десятеро. Я не приймаю до себе на квартиру пожильців з дітьми (І. Нечуй-Левицький);
Обладнав [Стійвода] собі в будинку правління кімнату .. і, щоб було веселіше, взяв собі в пожильці Громського (В. Земляк).
Словник української мови (СУМ-20)