позакладати
ПОЗАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док.
1. що. Покласти, засунути куди-небудь, за щось усе або багато чого-небудь.
– Хіба ми не тії ж козаки? – підхопила громада, позакладавши із зневагою руки за пояси (П. Куліш);
Парубок плівся повагом, позакладавши руки назад себе (Панас Мирний);
Понасипали [есесівці] снігові кучугури, полили їх водою, щоб стала крига. Позакладали міни (Ю. Яновський).
2. що. Заповнити чим-небудь отвори, заглибини, пустий простір і т. ін. скрізь або в багатьох місцях;
// Наклавши чогось, закрити все або багато чого-небудь.
Соломія щільно позавішувала вікна укривалами, зсередини позакладала старими пальтами й свитками (В. Кучер).
3. що. Замкнути з допомогою засува, палиці і т. ін. або заставити чимсь усе або багато чого-небудь.
4. що і без прям. дод., безос., розм. Про хворобливе відчуття заповненості в грудях, вухах, носі.
[Дід:] Чую, що гомонять, та ніяк не розшолопаю, в чім річ, бо я в свій час був пушкарем, а тепер вуха так позакладало, що недочуваю (І. Карпенко-Карий);
– Де ти тут почув моря шум, коли у вухах позакладало од скреготу й виття різців (П. Автомонов);
// кому, безос., вульг. Хто-небудь перестав чути, оглух.
А кунделі Мовчать, лежать собі смирненько, Неначебто усім їм там .. Позакладало... (Л. Глібов);
– На власні очі бачив, своїми вухами чув, не позакладало ж мені! (М. Стельмах).
5. що. Почати будувати все або багато чого-небудь.
На освоюваних землях переселенці позакладали нові міста (з газ.).
6. що. Віддати все або багато чого-небудь у заклад за позичені гроші і т. ін.
– Се моє діло: чи продав, чи позакладав, – не мішайтесь (Г. Квітка-Основ'яненко).
◇ (1) Позаклада́ло ву́ха кому, безос., згруб. – хто-небудь утратив слух, не чує.
Кричить, мов скажений, наче нам позакладало вуха (І. Нечуй-Левицький);
– Та вже ж чую: не позакладало мені вух, – обізвалась Мокрина (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)