позакладати

позаклада́ло ву́ха кому, безос., згруб. Хто-небудь утратив слух, не чує. Кричить, мов скажений, наче нам позакладало вуха (І. Нечуй-Левицький); — Та вже ж чую: не позакладало мені вух,— обізвалась Мокрина (І. Нечуй-Левицький).

Значення в інших словниках

1. позакладати — позаклада́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. позакладати — -аю, -аєш, док. 1》 перех. Покласти, засунути куди-небудь, за щось усе чи багато чого-небудь. 2》 перех. Заповнити чим-небудь отвори, заглибини, пустий простір і т. ін. скрізь або в багатьох місцях. || Наклавши чогось, закрити все чи багато чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позакладати — ПОЗАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. що. Покласти, засунути куди-небудь, за щось усе або багато чого-небудь. – Хіба ми не тії ж козаки? – підхопила громада, позакладавши із зневагою руки за пояси (П.  Словник української мови у 20 томах
4. позакладати — ПОЗАКЛАДА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. перех. Покласти, засунути куди-небудь, за щось усе або багато чого-небудь. — Хіба ми не тії ж козаки? — підхопила громада, позакладавши із зневагою руки за пояси (П. Куліш, Вибр.  Словник української мови в 11 томах
5. позакладати — Позаклада́ти, -да́ю, -єш гл. 1) Заложить (во множествѣ). Похожає в блискучому довгому каптані, позакладавши назад руки. Левиц. І. 103. 2) позакладало. Заложило уши. їм позакладало. Они оглохли. Гліб.  Словник української мови Грінченка