позасідати
ПОЗАСІДА́ТИ¹, а́ємо, а́єте, док.
1. без прям. дод. Сісти де-небудь, улаштувавшись зручно, надовго (про всіх або багатьох).
За величезним столом .. позасідали свахи (І. Франко);
Гості .. позасідали за столи на дворі (Н. Кобринська);
Станула [Марія] біля порога, а вони позасідали коло стола (В. Стефаник);
Тепер в шинку людей повнісінько, ті входять, ті виходять, а деякі позасідали вже надовго, либонь на цілу ніч (Леся Українка);
Народ представлений, головним чином, чаплинською дітлашнею, що, як горобці, позасідавши на деревах, стежать за церемонією звідти, з висоти колючих чаплинських акацій (О. Гончар).
2. за що, до чого і з інфін. Засісти надовго, приступивши до якої-небудь роботи, справи і т. ін. (про всіх або багатьох).
Позасідати за книжки;
Позасідати до книжок.
3. без прям. дод. Улаштувати засаду, підстерігаючи когось (про всіх або багатьох).
Йому здавалось, що бурлак повний двір, повний город, що вони позасідали на засідки скрізь попід вікнами, попід стайнею, поза тинами (І. Нечуй-Левицький).
4. що, розм. Зайняти все або багато чого-небудь.
Зайшов Шевченко в горниці, а там усі стільці позасідали, не знайшлось йому місця між панами... (з публіц. літ.).
ПОЗАСІДА́ТИ², а́ю, а́єш, док., без прям. дод., розм.
Засідати на зборах, нараді і т. ін. якийсь час.
– А директор – що й казати – З тих причин гнівився теж: Аж свербить позасідати, А народу не збереш!.. (С. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)