позбиткувати

ПОЗБИТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., діал.

1. кого. Познущатися.

– Виглядає так, що я свої діти геть позбиткував, гірше як темний ворог (В. Стефаник);

– Ти ж бо нікого не позбиткував, не зганьбив! (П. Колесник).

2. що і без дод. Завдати шкоди.

– А тоді гляну на обсерваторію – аби хто не позбиткував! Най, кажу, і хлоп наш у руру дивитиметься, не все панам зорі стежити (Ю. Яновський).

Значення в інших словниках

1. позбиткувати — позбиткува́ти дієслово доконаного виду діал.  Орфографічний словник української мови
2. позбиткувати — -ую, -уєш, док., перех. і без додатка, діал. 1》 Познущатися. 2》 Завдати шкоди.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. позбиткувати — ШКО́ДИТИ кому (завдавати комусь шкоди, неприємностей), ВА́ДИТИ рідше, ПІДРІ́ЗУВАТИ (ПІДРІЗА́ТИ) кого, розм., ЗБИТКУВА́ТИ кого і без додатка, діал.; КОПА́ТИ розм., ПІДКО́ПУВАТИ розм., КОПА́ТИСЯ розм., ПІДКО́ПУВАТИСЯ розм., ПІДРИВА́ТИСЯ розм.  Словник синонімів української мови
4. позбиткувати — ПОЗБИТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і без додатка, діал. 1. Познущатися. — Виглядає так, що я свої діти геть позбиткував, гірше як темний ворог (Стеф., Вибр., 1945, 146); — Ти ж бо нікого не позбиткував, не зганьбив! (Кол., Терен.., 1959, 17).  Словник української мови в 11 томах
5. позбиткувати — Позбиткува́ти, -ку́ю, -єш гл. Плохо поступить съ кѣмъ, обидѣть кого; повредить что. Позбиткував худобу. Вх. Зн. 51.  Словник української мови Грінченка