поздіймати
ПОЗДІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.
1. Здійняти вгору все або багато чого-небудь.
Над усім над оцим [ярмарком] голоблі, голоблі, голоблі... То вози поздіймали голоблі догори (Остап Вишня).
2. Дістати, забрати зверху або з поверхні чогось усе або багато чого-небудь, що там стоїть, лежить, висить і т. ін.
Вона викреслила з числа тем щоденної розмови Петербург, академію, поздіймала з стінок свої малюнки, подарувала мольберт якомусь гімназистові (Л. Яновська);
Просто перед ним у долині .. стояли в ряд новенькі грузовики [вантажівки]. З них уже поздіймали брезенти (В. Кучер).
3. Скинути з себе чи з когось усе або багато чого-небудь, що надіте, пов'язане і т. ін.
Я й не зчулася, як уже біля його на лавці сиділа, як він мої персні поздіймав, собі на руки понадівав... (Панас Мирний);
Настя поздіймала з голови стрічки та квітки і сховала в скриню (І. Нечуй-Левицький).
4. Зітнути, зрізати все або багато чого-небудь.
Шапку Бух Копитович надів, а богатирям загадав, щоб вони голови тим ведмедям поздіймали (з казки).
(1) Поздійма́ти (позніма́ти) шапки́ (брилі́, капелю́хи і т. ін.):
а) вітаючись з ким-небудь, скинути головний убір (про всіх або багатьох).
Секретар Чижик .. увійшов у двір .. Люди поздіймали шапки (Панас Мирний);
– Чого вам треба? – спитав у бурлак Бродовський. Всі робітники поздіймали перед ним шапки (І. Нечуй-Левицький);
Всі, хто стояв на палубі, поздіймали пілотки, безкозирки, картузи (В. Кучер);
б) (перед ким і без дод.) скинувши головний убір, виявити повагу до кого-небудь, віддати шану комусь (про всіх або багатьох).
Хоч і підійшов [сотник] до людей, що перед ним усі шапки познімали і поклоняються йому, а він іде собі, надувшись (Г. Квітка-Основ'яненко);
Всі, як один, що були на майданчику, познімали шапки. Стояли .. простоволосі, у жалобі по вбитому товаришеві (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)