поздіймати

ПОЗДІЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.

1. Здійняти вгору все або багато чого-небудь.

Над усім над оцим [ярмарком] голоблі, голоблі, голоблі... То вози поздіймали голоблі догори (Остап Вишня).

2. Дістати, забрати зверху або з поверхні чогось усе або багато чого-небудь, що там стоїть, лежить, висить і т. ін.

Вона викреслила з числа тем щоденної розмови Петербург, академію, поздіймала з стінок свої малюнки, подарувала мольберт якомусь гімназистові (Л. Яновська);

Просто перед ним у долині .. стояли в ряд новенькі грузовики [вантажівки]. З них уже поздіймали брезенти (В. Кучер).

3. Скинути з себе чи з когось усе або багато чого-небудь, що надіте, пов'язане і т. ін.

Я й не зчулася, як уже біля його на лавці сиділа, як він мої персні поздіймав, собі на руки понадівав... (Панас Мирний);

Настя поздіймала з голови стрічки та квітки і сховала в скриню (І. Нечуй-Левицький).

4. Зітнути, зрізати все або багато чого-небудь.

Шапку Бух Копитович надів, а богатирям загадав, щоб вони голови тим ведмедям поздіймали (з казки).

(1) Поздійма́ти (позніма́ти) шапки́ (брилі́, капелю́хи і т. ін.):

а) вітаючись з ким-небудь, скинути головний убір (про всіх або багатьох).

Секретар Чижик .. увійшов у двір .. Люди поздіймали шапки (Панас Мирний);

– Чого вам треба? – спитав у бурлак Бродовський. Всі робітники поздіймали перед ним шапки (І. Нечуй-Левицький);

Всі, хто стояв на палубі, поздіймали пілотки, безкозирки, картузи (В. Кучер);

б) (перед ким і без дод.) скинувши головний убір, виявити повагу до кого-небудь, віддати шану комусь (про всіх або багатьох).

Хоч і підійшов [сотник] до людей, що перед ним усі шапки познімали і поклоняються йому, а він іде собі, надувшись (Г. Квітка-Основ'яненко);

Всі, як один, що були на майданчику, познімали шапки. Стояли .. простоволосі, у жалобі по вбитому товаришеві (А. Головко).