позолота
ПОЗОЛО́ТА, и, ж.
1. Тонкий шар золота або бронзової фарби, накладений на поверхню чого-небудь.
Були у цій кімнаті часи стінні і дзеркало узьке та довге – рама на йому з позолотою (Марко Вовчок);
За якоїсь півгодини Тася й Сачко сиділи в першому ряді колонного залу філармонії, що вабив око м'якими тонами мармуру й позолоти (Л. Дмитерко);
* Образно. Осінь. Сонячна, золота. Весь радгоспівський сад аж горить позолотою (А. Головко);
* У порівн. Тільки посмішка – мов позолота, осяває обличчя йому (С. Голованівський).
2. перен. Те, що зовні прикрашає, показує кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін., ніж це є насправді.
В вас, живих, немало є турботи, А за те, що нас взяла війна, Нам не треба слави й позолоти, Тільки б дітям наші імена (А. Малишко).
3. Прикрашання чого-небудь тонким шаром золота або бронзової фарби.
Починаючи з IX-Х ст. в Київській Русі широко застосовували техніку позолоти (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)