позолота
ПОЗОЛО́ТА, и, ж.
1. Тонкий шар золота або бронзової фарби, накладений на поверхню чого-небудь.
Були у цій кімнаті часи стінні і дзеркало узьке та довге — рама на йому з позолотою (Вовчок, VI, 1956, 244);
За якоїсь півгодини Тася й Сачко сиділи в першому ряді колонного залу філармонії, що вабив око м’якими тонами мармуру й позолоти (Дмит., Розлука, 1957, 37);
*Образно. Осінь. Сонячна, золота. Весь радгоспівський сад аж горить позолотою (Головко, І, 1957, 490);
*У порівн. Тільки посмішка — мов позолота, осяває обличчя йому (Голов., Поезії, 1955, 100).
2. перен. Те, що зовні прикрашає, показує кого-, що-небудь у кращому вигляді, стані і т. ін., ніж це є насправді.
В вас, живих, немало є турботи, А за те, що нас взяла війна, Нам не треба слави й позолоти, Тільки б дітям наші імена (Мал., Звенигора, 1959, 298).
3. Прикрашання чого-небудь тонким шаром золота або бронзової фарби.
Починаючи з IX-Х ст. в Київській Русі широко застосовували техніку позолоти (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 419).
Словник української мови (СУМ-11)