покепкувати
ПОКЕПКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, з кого – чого, без дод. і рідко над ким – чим, розм.
Док. до кепкува́ти.
– Уряди-годи довелося мені з тебе покепкувати, а ти вже й сердишся (Г. Квітка-Основ'яненко);
Стась зрозумів, що з нього покепкували, і, щоб не дати підстав розцінювати це за свою поразку, поквитався жартом (О. Гуреїв);
Вона не пропускала жодної нагоди, щоб покепкувати (В. Козаченко);
Тільки тепер, побачивши, що Роман повалився від сміху на землю, Магда зрозуміла, що над нею покепкували (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)