поки
ПО́КИ.
1. присл. У даний момент, зараз.
– Як хоч, мамо, а поки така думка є в мене (Г. Квітка-Основ'яненко);
Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою!.. А поки – відповідь свою я вам пишу (В. Сосюра);
// Тим часом.
А я поки До своїх вернуся (Т. Шевченко);
// Протягом певного часу, на деякий час.
Я поки зачекаю;
// До певного часу, якийсь час.
– А поки вони [люди] тільки ходять кругом, шукають, як би підритися під мене, підкопатися так, щоб я не знав, щоб зразу повалить мене, наступити, перейти, переїхати... (Панас Мирний);
// До цього часу.
Держали ми знов раду з Лукашем і з батюшкою, що мені робить і що починати – нічого не порадили поки (Марко Вовчок);
Пишете, що посилаєте томик своїх оповідань. Я його не дістав поки (М. Коцюбинський);
З уклону пішов поїзд, тільки ніхто поки про це не знає, – ні в ешелоні, ні на паровозі (О. Довженко);
// Коли-то ще (про невизначений і тривалий час настання чогось).
Пиши, Вірунечко, щодня, ти ж тепер вільніша, а поки дійде той лист (М. Коцюбинський).
2. присл. Уживається в питальних реченнях у значенні до якого часу?
І поки ж будеш ти біситься? На Трою і Троянців злиться? (І. Котляревський).
3. присл., розм. До цього місця (при вказуванні на міру).
– Роботи в нас хоч одбавляй. Маємо от поки! – черкнув пальцем по горлу (Г. Коцюба).
4. спол. Уживається при вираженні одночасності дії головного й підрядного речення у значенні в той час як, протягом того часу як, коли.
Поки мати страву носила, батько став частувати старостів (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Поки була корова, я продавала молоко, то було за що жити, а тепер... (І. Франко);
Тільки й бачив я рідний край, поки ріс (О. Стороженко);
Поки виходила [Катерина] з дому, гріло сонце, стояла весняна теплінь, а піднялась на схил, як навмисне нахмарило і повіяв холодний вітер (С. Чорнобривець).
5. спол. Уживається при вираженні межі дії головного речення в знач. до того часу як.
Еней від неї [Дидони] одступався, Поки зайшов через поріг, А далі аж не оглядався, З двора в собачу ристь побіг (І. Котляревський);
А подадуть нову страву –..,сам не бери, а жди, поки покладуть тобі (І. Багмут);
// Уживається з близьким знач. при наявності у головних реченнях співвідносних сполучників доти, поти, то поти.
Поти дерево гни, поки дасться гнути (Номис);
Поки гроші, то поти й честь в кумпанії такій (Леся Українка);
// Уживається при вираженні межі дії головного речення, яка закінчується раніше, ніж починається дія підрядного речення, в знач. перш ніж, перед тим як.
Загоїться, поки весілля скоїться (Номис);
[Гнат:] Поки сонце зійде, роса очі виїсть! Навколо скрізь народ катують безоружний, а ми тут будемо мовчать і ждать? (І. Карпенко-Карий);
Скільки раз листки змінились Відтоді, як ми звідсіль Виїхали, розлучились, Поки нарізно навчились Уживати хліб і сіль! (І. Вирган).
Не зна́ти (хто́зна, чо́ртзна) [й] по́ки див. зна́ти.
○ (1) По́ки що, у знач. сполуч.:
а) до якогось часу (при зіставленні, часто не вираженому, з тим, що буде далі).
Та поки що я буду жить, як в тишу морська хвиля (Леся Українка);
Поки що він за все йому пробачав, і стосунки між ними були якнайкращі (Григорій Тютюнник);
б) на якийсь час.
Завтра Соломія мала попрохати свого булгарина притулити поки що Остапа і, коли він згодиться, зараз же вибратись із плавнів (М. Коцюбинський);
в) до цього часу.
Акт про безпеку наших полів ще й досі не підписано. Мінери були, різні комісії, а заактувати поки що ніхто не зважився (О. Гончар).
◇ Бог зна (зна́є) коли́ (відко́ли, по́ки) див. Бог;
По́ки (до́ки) [й] сві́ту (заст. сві́та) [й (та)] со́нця див. світ¹;
По́ки (до́ки) но́сять (слу́жать) но́ги див. нога́;
По́ки ко́сті ці́лі див. кість;
(2) По́ки си́ли [моє́ї (своє́ї)] – доки стане сили; до старості.
– Робитиму, робитиму, поки сили (Марко Вовчок);
(3) По́ки ста́не кого – поки хтось житиме.
Ой, ми, доню, Твою долю Не ганьбим, не гудим .. Твої сміхи Нам утіхи, Поки тебе стане: Твоє сонце У віконце І до нас загляне (П. Гулак-Артемовський).
Словник української мови (СУМ-20)