покосити
ПОКОСИ́ТИ¹, ошу́, о́сиш, док., що.
1. Косити (див. коси́ти¹ 1) якийсь час.
Підійшов до нього Марко, привітався. Попросив несміло: – Дайте-но, дядьку, покосити (І. Цюпа).
2. Закінчити косити; скосити що-небудь.
Чи я в полі не травиця була, Чи я в полі не зелена росла? Взяли ж мене покосили І на сіно посушили! (з народної пісні);
В полі покосили жито й пшеницю (О. Іваненко).
3. перен. Знищити, вбити всіх або багатьох;
// безос.
А тут друга війна, оця, з фашистами. І знову всі пішли. І батьки, що по фінській вціліли, і сини, що вже підросли. Там їх і покосило всіх... (В. Кучер).
ПОКОСИ́ТИ², о́шу, о́сиш, док., що.
1. Зробити косим (у 2, 3 знач.);
// безос.
– Які ж в тебе очі бистрі до чужого добра! – дивується Григорій. – Гляди, щоб їх не покосило (М. Стельмах).
2. також чим. Подивитися збоку, скоса; скосити (очі).
Кінь покосив на хазяїна блискучим оком.
Словник української мови (СУМ-20)