покривало
ПОКРИВА́ЛО, а, с.
1. Шматок тканини, яким покривають кого-, що-небудь.
Черниця повела бабів за колони, зняла з однієї срібної домовини з мощами червоне покривало (І. Нечуй-Левицький);
Спала жінка навзнак, покрита рядном, і по колінах у неї, на покривалі, блукав місячний промінь (М. Коцюбинський);
Скинула Тамара покривало з початої роботи на станку (П. Тичина);
* Образно. Як тихо ніч чудове покривало Розкинула над сонною землею! (В. Самійленко);
* У порівн. Наче величезне біле покривало, простяглася північна пустиня – тундра (М. Трублаїні);
// Легке накриття (пікейне, шовкове, в'язане і т. ін.), яким звичайно покривають постіль удень.
Вони самі стелять собі ліжечка, покриті ясно-зеленими шовковими покривалами (Ірина Вільде);
Ліжко стояло незаймане, застелене коштовним покривалом (А. Шиян);
// Легкий жіночий одяг у вигляді накидки, що покриває голову і плечі.
Королівна йде поволі у буденних чорних шатах, без серпанка й покривала, з непокритою косою (Леся Українка).
2. Те, що укриває собою, ховає під собою що-небудь.
Озеро .. блищало між крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману (І. Нечуй-Левицький);
Лісникова хата сірою плямою виступала з-за суцільного покривала снігопаду (О. Донченко).
◇ (1) Під покрива́лом чого – маскуючи чимсь що-небудь, використовуючи щось як прикриття, як захист і т. ін.
Отакий чоловік мій зять! Під покривалом віри хова всі свої безсовісні діла (Панас Мирний);
Геть брехню під покривалом прав! (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)