покривало

ПОКРИВА́ЛО, а, с.

1. Шматок тканини, яким покривають кого-, що-небудь.

Черниця повела бабів за колони, зняла з однієї срібної домовини з мощами червоне покривало (І. Нечуй-Левицький);

Спала жінка навзнак, покрита рядном, і по колінах у неї, на покривалі, блукав місячний промінь (М. Коцюбинський);

Скинула Тамара покривало з початої роботи на станку (П. Тичина);

* Образно. Як тихо ніч чудове покривало Розкинула над сонною землею! (В. Самійленко);

* У порівн. Наче величезне біле покривало, простяглася північна пустиня – тундра (М. Трублаїні);

// Легке накриття (пікейне, шовкове, в'язане і т. ін.), яким звичайно покривають постіль удень.

Вони самі стелять собі ліжечка, покриті ясно-зеленими шовковими покривалами (Ірина Вільде);

Ліжко стояло незаймане, застелене коштовним покривалом (А. Шиян);

// Легкий жіночий одяг у вигляді накидки, що покриває голову і плечі.

Королівна йде поволі у буденних чорних шатах, без серпанка й покривала, з непокритою косою (Леся Українка).

2. Те, що укриває собою, ховає під собою що-небудь.

Озеро .. блищало між крутими берегами, неначе вкрите легким прозорим покривалом з туману (І. Нечуй-Левицький);

Лісникова хата сірою плямою виступала з-за суцільного покривала снігопаду (О. Донченко).

◇ (1) Під покрива́лом чого – маскуючи чимсь що-небудь, використовуючи щось як прикриття, як захист і т. ін.

Отакий чоловік мій зять! Під покривалом віри хова всі свої безсовісні діла (Панас Мирний);

Геть брехню під покривалом прав! (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me