поламаний
ПОЛА́МАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до полама́ти.
Деревця, недавно посаджені, були поламані вщерть і простягали до неба свої цурпалки (М. Коцюбинський);
У козла були вивихнуті й поламані задні ноги (З. Тулуб);
Я не знаю, що з цього вийде. Графік, у всякому разі, вже поламаний (Г. Коцюба);
Думає [Корній] сумні свої думи, що вже забраний він та завданий, що вже його воля парубоцька поламана (Леся Українка);
– Не те мені шкода, що три полки одпало, а те, що честь, правда поламана (П. Куліш);
// пола́мано, безос. пред.
[Єфрем:] Поїзд на поїзд наскочив; поламано два вагони, кондуктора прибило (М. Кропивницький);
Стола було поламано, стільці розкидано по кімнаті (Ю. Яновський).
2. у знач. прикм. Який поламався, зіпсувався.
Патрокл, не гаючись, одіткнув поламаною двозубою виделкою пляшку (Б. Грінченко);
На горищі валялися старі лампи, якісь залізні прути, поламані меблі (С. Васильченко);
На дверях висів засув з поламаним замком (Л. Смілянський);
Подерте листя з дерев, збита трава й поламані квіти ніби обмилися свіжою водою (Н. Кобринська).
3. у знач. прикм. З нерівностями у багатьох місцях.
За лісом ще йдуть такі самі поламані гори, але вже зовсім голі (І. Нечуй-Левицький);
* Образно. Життя позаду. 1 не рівне, не пряме, як санаторний коридор, а поламане, кривулясте, мов захаращене буреломом узлісся (Л. Дмитерко).
◇ (1) Як (мов, на́че і т. ін.) пола́маний:
а) (зі сл. таки́й.) болісно змучений; розбитий.
Він від хвороби був такий, як поламаний (О. Кобилянська);
б) (що) дуже.
Все тіло ниє, наче поламане (І. Багмут).
Словник української мови (СУМ-20)