полапки
ПО́ЛАПКИ, присл., розм.
1. Те саме, що навпо́мацки.
Онися встала, полапки знайшла в скрині стару чоловікову сорочку (І. Нечуй-Левицький);
Я виніс із хати скибку хліба, нарвав у садку полапки, до зірок, жовтих слив (С. Васильченко).
2. перен. Не знаючи певних обставин, не маючи якихось даних навичок і т. ін.; інтуїтивно.
Батько був людина чула, чутка на розум і полапки якось виховував нас не згірше за гарного педагога (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)