полишатися
ПОЛИША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПОЛИШИ́ТИСЯ, лишу́ся, ли́шишся, док., розм.
1. Продовжувати своє перебування де-небудь, не покидати якогось місця; залишатися (у 1 знач.).
Ми полишилися на місці.
2. тільки 3 ос. Зберігатися, продовжувати існувати, бути; не зникати; залишатися (у 3 знач.).
Ще й тепер серединою дебри полишалися тут і там маленькі ямки (Л. Мартович);
З мурів оборони полишилися обривки тільки (Уляна Кравченко);
// Бути в наявності (після використання частини чого-небудь).
З одержаних грошей полишилась заледве дрібна частиночка (І. Франко);
// кому. Діставатися кому-, чому-небудь після когось.
Відтак просив гостя сідати на липовій лавці, що тяглася попід цілою стіною від одного кута до другого, – про неї він говорив, що полишалася йому в спадщині ще по дідові (О. Кобилянська).
3. Не переставати бути у якомусь стані, продовжувати бути яким-, ким-, чим-небудь; залишатися (у 2 знач.).
Скоро, мітко жну та ще співаю, першою колись була я, – нині полишаюсь... (Уляна Кравченко).
4. Опинятися позаду кого-, чого-небудь, що рухається вперед.
Що йому діяти? Скільки вже неба за ним полишилось, Скільки іще перед ним... (М. Зеров).
5. тільки недок. Пас. до полиша́ти¹.
Словник української мови (СУМ-20)