поліціант

ПОЛІЦІА́НТ, ПОЛІЦІЯ́НТ, а, ч., розм.

Те саме, що поліца́й.

Десь на вулиці взявсь поліціант, неначе з землі виріс (І. Нечуй-Левицький);

Уже прощаючись, поліціант поінформував Швенда, що чув розмови, буцімто дуче сховали десь флотські офіцери (П. Загребельний);

Двері відчинилися і ввійшов поліційний комісар, .. а за ним три чи чотири поліціянти (І. Франко);

Маю таке переконання, що ті типи [поліцаї] між собою різняться дуже мало. Правда, самодержавний поліціянт таки трохи самодержавніший, а конституційний трохи конституційніший, але суть у них лишилася одна (Г. Хоткевич).

Значення в інших словниках

1. поліціант — поліціа́нт іменник чоловічого роду, істота поліціа́нт іменник чоловічого роду, істота розм.  Орфографічний словник української мови
2. поліціант — ПОЛІЦА́Й (особа, що служить у поліції, перев. нижчий чин), ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ, ФАРАО́Н заст., зневажл., ПОЛІЦІА́НТ (ПОЛІЦІЯ́НТ) заст., розм.; ПОЛІСМЕ́Н (в англомовних країнах).  Словник синонімів української мови
3. поліціант — ПОЛІЦІ́АНТ, ПОЛІЦІЯ́НТ, а, ч., розм. Те саме, що поліца́й. Десь на вулиці взявсь поліціант, неначе з землі виріс (Н.-Лев., IV, 1956, 300); Уже прощаючись, поліціант поінформував Швенда, що чув розмови, буцімто дуче сховали десь флотські офіцери (Загреб.  Словник української мови в 11 томах