поліціант
ПОЛІЦІ́АНТ, ПОЛІЦІЯ́НТ, а, ч., розм. Те саме, що поліца́й.
Десь на вулиці взявсь поліціант, неначе з землі виріс (Н.-Лев., IV, 1956, 300);
Уже прощаючись, поліціант поінформував Швенда, що чув розмови, буцімто дуче сховали десь флотські офіцери (Загреб., Європа 45, 1959, 209);
Двері відчинилися і ввійшов поліційний комісар,.. а за ним три чи чотири поліціянти (Фр., IV, 1950, 168);
Маю таке переконання, що ті типи [поліцаї] між собою різняться дуже мало. Правда, самодержавний поліціянт таки трохи самодержавніший, а конституційний трохи конституційніший, але суть у них лишилася одна (Хотк., II, 1966, 359).
Словник української мови (СУМ-11)