помикати
ПОМИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. ким. Деспотично розпоряджатися ким-небудь; попихати.
Будуть мною помикати, Стануть з мене глузувати (А. Метлинський);
[Сохвія Станиславівна:] Чи довго ще будуть помикать нами гнобителі? Хто ж захистить .. од кровопивців?! (М. Кропивницький).
2. кого, що, перен., розм. Вабити до себе;
// безос.
Не видно моєї хати, тільки видно грушу, Туди ж мою помикає щовечора душу (П. Чубинський).
3. перен., розм. Дуже швидко пересуватися; поспішати.
Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, – так помикаєш (А. Свидницький);
// чим. Вправно виконувати якусь роботу.
Ой поїхав мій миленький у ліс по деревце, Утне мені куделечку, любе моє серце. Утне мені куделечку з сіма [сьома] зубочками, Буду прясти, помикати білими ручками (з народної пісні).
ПОМИ́КАТИ, поми́каю, поми́каєш і поми́чу, поми́чеш, док., що.
1. Розчесати прядиво льону або конопель, пов'язавши в мички і приготувавши для прядіння.
На́ тобі круг прядива: щоб ти його пом'яла, потіпала і в мички помикала (Сл. Б. Грінченка).
2. Ми́кати якийсь час.
Помикати квасолю.
Словник української мови (СУМ-20)