поморозити
ПОМОРО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, док., кого, що.
1. Сильним охолодженням довести до вимерзання або відмороження усе або багато чого-небудь.
Я душею чую, що нам з півночі гро́зить: студений подув вітру гаї нам поморозить (Уляна Кравченко);
– Ви [фашисти] катували мене перед смертю, ви поморозили мені ноги, ви глумилися наді мною (О. Довженко);
* Образно. Якщо мене зима пройме до серця, мою весну таємну переможе, мої дивниці-квіти поморозить, то я скажу: ні, я сього не ждала! (Леся Українка);
// безос.
Робиться се ніби для того, щоб не поморозило чого в полі (Номис).
2. Знищити холодом, морозом усіх або багатьох.
– Ось не дуже давно чула я, – знов забалакала та ж бабуся, – як чоловік дітей поморозив (Г. Хоткевич);
– Бджілок треба любити, пильнувати їх. Чує моє серце: або залишать їм мало меду на зиму, або поморозять (З. Тулуб).
3. розм. Затримати кого-небудь на холоді, морозі на якийсь час.
– Ну, ото повечеряв я, на вечорниці сходив, сусідську дівку, не брешучи, поморозив трохи біля перелазу (Ю. Збанацький).
4. тільки 3 ос., безос., перен. Док. до моро́зити 4.
– Рубай! – почув [Яресько] десь над собою короткий страшний заклик, до якого все ще ніяк не зміг звикнути і від якого навіть зараз, в таку спеку, його поморозило (О. Гончар).
5. перен. Док. до моро́зити 5.
Чи прокинусь, чи воскресну Від сучасності ярма? Душу стис загальний холод, Поморозивши чуття... (П. Грабовський).
Словник української мови (СУМ-20)