понависати

ПОНАВИСА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.

1. Нависнути (про якусь кількість чого-небудь).

– Я часто вже крізь тин очима попасав, Який чудовий плід там скрізь понависав (І. Франко);

Джеря був сивий, аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі (І. Нечуй-Левицький);

// чим. Звісити багато чого-небудь.

Великі дерева понависали над їм [ним] своїм кудлатим чорним гіллям (Б. Грінченко).

2. Тримаючись за що-небудь, повиснути (про багатьох).

Черниш.., виправляючи напрям свого човна, люто гукав незнайомим потопаючим, щоб хапались за нього. Вони понависали довкола бортів, мовчки захлинаючись водою (О. Гончар);

Дівчата понависали на воротях, розглядаючи молодих (з переказу).

Значення в інших словниках

1. понависати — понависа́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. понависати — і понадвисати, -ає, -аємо, -аєте, док. 1》 Нависнути (про якусь кількість чого-небудь). || чим. Звісити багато чого-небудь. 2》 Тримаючись за що-небудь, повиснути (про багатьох).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понависати — Понависа́ти, -са́ємо, звич. мн. понадвиса́ти = понависа́ти  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. понависати — ПОНАВИСА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док. 1. Нависнути (про якусь кількість чого-небудь). — Я часто вже крізь тин очима попасав, Який чудовий плід там скрізь понависав (Фр., XIII, 1954, 377); Джеря був сивий, аж білий.  Словник української мови в 11 томах
5. понависати — Понависа́ти, -са́ю, -єш гл. 1) Нависнуть (во множествѣ). Сіно дощовою водою понесло, так воно на плотах понависало. Зміев. у. 2) Быть завѣшену, закрыть чѣмъ либо нависшимъ.  Словник української мови Грінченка