понамітати

ПОНАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., що.

Намести багато чого-небудь.

На підвіконнях, по той бік шибок, вітер понамітав снігу (А. Шиян);

Завірюха, понамітавши за ніч гори снігу, вгомонилася (Ф. Бурлака);

// безос.

Впоперек вулиці понамітало кучугури заввишки в людський зріст (С. Чорнобривець).

Значення в інших словниках

1. понамітати — понаміта́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. понамітати — -аю, -аєш, док., перех. Намести багато чого-небудь. || безос.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. понамітати — ПОНАМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Намести багато чого-небудь. На підвіконнях, по той бік шибок, вітер понамітав снігу (Шиян, Вибр., 1947, 224); Завірюха, понамітавши за ніч гори снігу, вгомонилася (Бурл., М. Гонта, 1959, 100); // безос.  Словник української мови в 11 томах