понівечити
ПОНІ́ВЕЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що.
1. Б'ючи, ламаючи, зіпсувати, зруйнувати що-небудь.
Менший знов просить: – Братику мій, дай мені хоч з коробки молотить. – Не дам, – каже старший, – який з тебе молотник? Ти мені тільки понівечиш пшеницю! (О. Стороженко);
Очі шукали деревця, хоч сухого кущика, але нічого подібного тут не було. Наче хто навмисне оголив, понівечив і спотворив цю землю! (Д. Ткач);
[Микола:] Невчасно зник наш садівник Ілько. Хороший сад він виростив у пана, І треба ж – уночі якась свиня Понівечила кращий молодняк (Л. Забашта);
// Зіпсувати форму, пошкодити поверхню чого-небудь (про дію, вплив чогось).
На ніч мороз як потисне страшенний: Понівечив, лютий, ряст та фіалки (М. Коцюбинський);
// безос.
– Татко твій живий і здоровий, він не такі грози бачив, – весело розповідав шофер, – а дорогу місцями було-таки понівечило... (О. Гончар).
2. Побивши, залишити сліди від ударів; покалічити.
– Оце побили мене чоловік із пасинком... так побили, так понівечили, що й Господи! (І. Нечуй-Левицький);
Мабуть, тебе, сину, там так понівечили, що й кістки цілої не оставили?.. (Панас Мирний);
З підлоги підвівся закривавлений Роман .. – Романочку, бідний мій... Як понівечили вони тебе, – придивляється дівчина до страдних очей (М. Стельмах);
// Змучити, виснажити; зіпсувати здоров'я.
Десятилітня каторга посріблила голову [Т. Шевченка], згорбила і понівечила тіло (з наук. літ.).
3. Змінити на гірше, спотворити що-небудь.
Пахучая фіалка розцвіла І звеселила свій куточок. Де взявсь Бур'ян, насіявся кругом І квітку бідную понівечив він дуже (Л. Глібов);
Чужинське життя понівечило вроду [Марії], поклало на рамена тягар злиднів і невдач (Н. Рибак);
// Порушити нормальний хід, стан, розвиток чого-небудь.
Понівечити життя;
// Зіпсувати кому-небудь долю, погляди, переконання.
Ти мене, безталанну, понівечив дуже (Сл. Б. Грінченка);
– Скільки ти [любове] людей понівечила..? Храни ж мене, мати Божа, від цієї напасті (Панас Мирний);
// безос.
Не вистачало, видно, йому [Яцубі на табірній службі] якихось .. вітамінів, тих, що для душі, – ось чого її так покрутило, понівечило (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)