попас
ПО́ПА́С, у, ч., розм.
1. Місце для випасання худоби; пасовисько, випас.
Воли підбилися, вставать не хотять з попасу (В. Стефаник);
Улітку наші коні завжди на попасі: які на луках, які по левадах, а то і по перелісках, де трава добра (Д. Мордовець).
2. Те саме, що випаса́ння.
[Микита:] Аж отут передихнем по-людськи, двоє суток їхали поспішаючи, зупинялись тільки на хвилинний попас (М. Кропивницький);
З-за Десни, з соковитих зелених лук повертаються після нічного попасу коні (з публіц. літ.);
// Випасання худоби як спосіб годівлі.
Насумрений Павлюк сповістив правління – перейшли на попас [худоби] – на триста літрів упав удій! (К. Гордієнко).
3. перен. Дармові харчі, їжа, пожива.
Ходить мати гукаючи, Свого сина питаючи. “Ой, я [ворон] твого сина знаю, Бо я з його попас маю” (з народної пісні);
Наганявшись та нагулявшись після нудних екзаменів, вони натрапили на добрий попас і полуднували, аж за вухами лящало (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)