попасати
ПОПАСА́ТИ, а́ю, а́єш недок. і рідко ПОПА́СУВАТИ, ую, уєш, док., розм.
1. що і без дод. Те саме, що па́сти¹.
Подорож у ті часи відбувалась возом, треба було їхати цілу довгу днину, попасати [коні] (О. Кобилянська);
До вечора чекали [козаки] в .. переліску, попасуючи розсідланих коней (Іван Ле);
Корови стояли у стійлах під очеретяним дахом, їх попасали в полі (В. Кучер).
2. Те саме, що па́стися.
– Ти ж траву толочиш, а не попасаєш, – не співав, а сердитим джмелем гудів Андрій (І. Волошин);
// перен., на чому. Мати дарову користь з чого-небудь; наживатися.
[Бовт:] Скинемо, скинемо, кумо начальничко! Годі йому попасати на громадськім хлібу! (І. Франко);
// перен., розм. Перебуваючи де-небудь, нічого не робити, гайнувати час.
[Олексій:] То це ми отут, у цій халупі, цілі сутки попасатимем? [Микита:] Менш не можна (М. Кропивницький);
– Менший і досі в нижчих класах, бо все попасає в класах; вигнався аж до неба, а дурний, як треба, – не хоче вчитись! (І. Нечуй-Левицький).
◇ (1) Очи́ма попаса́ти – час від часу, іноді дивитися на кого-, що-небудь, пильно стежити за кимсь, чимсь.
Я часто вже крізь тин очима попасав, Який чудовий плід там .. скрізь понависав (І. Франко);
(2) Попаса́ти очи́ма (д) див. па́сти¹.
Словник української мови (СУМ-20)