поприставати
ПОПРИСТАВА́ТИ, а́є, аємо́, аєте́, док.
1. Пристати, прилипнути до поверхні чого-небудь (про все або багато чогось; у багатьох місцях).
Мелашка підкидала сміття деркачем на Мотрину призьбу, на стіни, на вікна, аж шибки в вікнах дзвеніли, а що було мокре, то поприставало до стіни (І. Нечуй-Левицький);
– Чому ж ти не скинув [сорочку]? .. Воно ж попристає, поприсихає, поздираєш, ятритиметься... гірше буде! (Панас Мирний).
2. перен. Приєднатися, прилучитися до кого-, чого-небудь, стати на чийсь бік (про всіх або багатьох).
Ляхи вирізали жінок і дітей тих козаків, що поприставали до Гонти (О. Стороженко).
3. перен., розм. Почати невідступно ходити за ким-небудь, чіплятися з розмовами до когось (про багатьох).
4. перев. на що, розм. Дати свою згоду на що-небудь, погодитися з чимсь (про всіх або багатьох).
5. Тимчасово поселитися, залишитися жити де-небудь (про всіх або багатьох).
Поприставати у прийми.
6. Причалити (про човни, плоти, пароплави тощо).
7. розм. Дуже сильно втомитися, знесиліти від утоми (про людей, тварин).
Вже ж під ними баскі коні та й поприставали (Панас Мирний);
– Ось зрання й макового зерна в роті не було, – посміхається чоловічок .. – Люди вкрай поприставали (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)