попропадати
ПОПРОПАДА́ТИ, а́є, а́ємо, а́єте, док.
1. Невідомо де подітися, зникнути, пропасти (про всіх або багатьох), десь загубитися, запропаститися (про все або багато чого-небудь).
Стара зміїха як почула, що вже дочки попропадали, та у погоню за ними (О. Іваненко);
// Бути втраченим безповоротно для кого-небудь (про все або багато чогось).
– А в мене які були гроші, рублів там з п'ятдесят, та й ті попропадали на людях (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Палажка:] Мало твоїх грошей попропадало на людях? (М. Кропивницький).
2. Перестати жити, існувати; загинути (про всіх або багатьох).
Коли б ще козаки з голоду не попропадали (Сл. Б. Грінченка);
Колись і між людьми чимало Таких ягнят попропадало (Л. Глібов);
– Якщо ми всі візьмемо по дві-три пригорщі гороху, .. комора спорожніє, а свині попропадають... (М. Рудь);
// Зазнати знищення, руйнування, занепаду (про все або багато чого-небудь).
Недовго ж нагосподарював [Нечипір] .. Що була скотинка, позбував, а грошики попропивав; земельку позакладував, а грошики попропивав; а що було опріч того, то від недогляду попропадало само (Г. Квітка-Основ'яненко).
Словник української мови (СУМ-20)