порваний
ПО́РВАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до порва́ти¹ 1–3.
Обридла осоружна граматка, він її разів з сотню прочитав, бувши в дяка, деякі місця напам'ять знає, деякі листки трудніші порвані, слова позатирані (Панас Мирний);
Він розстебнув чорну, порвану на плечі сорочку і насунув на очі картузика (Григорій Тютюнник);
Фронт був порваний, але стояв непохитний, мов скеля (В. Кучер);
Двоє козаків підхопили його під руки, один захопив і одіж його, та й поволокли отак як був – голого до пояса (ну порвана ж у шмаття спина в сердеги!) – у волосний двір, видко, в “холодну” (А. Головко);
* Образно. Чого ж тепер заплакав ти? Чого тепер тобі, старому, У цій неволі стало жаль – Що світ зав'язаний, закритий! Що сам єси тепер москаль, Що серце порване, побите (Т. Шевченко);
// у знач. прикм.
Мак поспіль вкрив городи коло кожнісінької хатки.., перериваючись де-не-де, як порване коралове намисто (Марко Вовчок);
Врозтіч метнулися коні, порвали – сполохані – упряж; Нарізно мчать без дороги і порвані віжки лишають (М. Зеров);
Порвалася нескінчена розмова, Тремтить вона, мов порвана струна, В моєму серці (Леся Українка);
Порвані ферми [мостів] гнулись у багряну воду, немов пили її спрагло і ніяк не могли напитись (О. Гончар);
// по́рвано, безос. пред.
Десь у другій половині дня плацдарм вже не можна було впізнати: дротяні укріплення порвано, поламано, окопи порозвалювано, позиції поруйновано (О. Гончар);
Гей, на всі простори, на Карпати-гори Розлітайся, слово, розтинайся, клич, – Сили трудової горе не поборе, Порвано навіки ланцюги сторіч! (М. Рильський).
2. у знач. прикм. Не суцільний (про хмари).
Місячне проміння пробивалось крізь порвані хмари, що поблідли і тихо сунулись на схід, одкриваючи західний край неба (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)