порвати
ПОРВА́ТИ¹, ву́, ве́ш, док., що.
1. Різко смикаючи або надмірно натягуючи, розділити що-небудь на шматки; розірвати.
– Ой лишечко! ще й намисто на мені порвете.., – заверещала Одарка (І. Нечуй-Левицький);
[Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли: лошак норовистий, та щоб не порвав іще (С. Васильченко);
Хотів Яків порвати газету, але Гордій заслонив і одвів його руку (А. Головко);
// Порушити цілість, суцільність, єдність чого-небудь.
Зачепили, цуплять [шпали], з усіх жил напинаються, щоб порвати перед відступаючими полотно дороги, плахами розтягти залізницю по степу (О. Гончар);
// Смикнувши, відокремити що-небудь прикріплене, приліплене тощо; обірвати.
Хто золоту порве струну, Коли у гуслях – дух Боянів..? (М. Рильський);
* У порівн. Музики разом стали, неначе струни порвали (І. Нечуй-Левицький).
2. Зробити дірявим, подраним що-небудь; зробити дірку в чомусь.
Скинув [Федір] верхню сорочку, мабуть, для того, щоб не порвати її при боротьбі, і, розставивши ноги та вбравши голову в плечі, став підчигувати [підстерігати] свого супротивника (Григорій Тютюнник);
– Запас кишені не порве, – промовив боєць і кинув половину риби собакам (І. Багмут);
// Зносити до дірок (одяг, взуття).
Я .. доношувала тільки дядинине рам'я! Бувало носить вона, носить, порве на шмаття, та тоді вже й мені (Панас Мирний);
// Заподіяти рани, укрити шкіру подряпинами; поранити.
Не раз і не два кидались офіцерські роти на щодень зростаючі укріплення .. і, нічого не досягши, порвавши руки на колючих дротах, ні з чим відкочувались назад (О. Гончар);
// розм. Зіпсувати, пошкодити, пощербити і т. ін. що-небудь.
Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло, а ти не сердився й навчав (В. Сосюра).
3. Розтрощити, зруйнувати що-небудь вибухом; висадити в повітря.
Туркенич наважився. Гримучою сумішшю водню порвав газову систему (М. Рудь);
Міст війна порвала динамітом (І. Гончаренко);
// Зруйнувати дією тиску, великим напором і т. ін.
Ще такий один день і – вода здійме ту кригу вгору, порве-поламає і понесе вподовж себе, б'ючи одну об одну... (Панас Мирний);
Горно палало малим вогнем, щоб зразу посуд не порвати (О. Ільченко).
4. Покусати кого-небудь, подрати одяг на комусь (про собаку, вовка і т. ін.).
Підеш по селу, так собаки порвуть (Сл. Б. Грінченка);
Чую, хтось іде у комору, ступає по сходцях [східцях], а Галя кричить: – Не ходи, Харитино! укусить! порве! Не ходи... (Панас Мирний);
Одного разу, пізно ввечері, коли табун перебував поблизу дубового байрака, вовк напав на стару кобилу, що якось відбилася від гурту, і порвав їй стегно (С. Добровольський);
// Загризти, заклювати на смерть (про собак, хижих тварин і птахів).
Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м'яса, сидить, забризканий кров'ю, на вершині могили і знову куняє, спочива (О. Гончар).
◇ (1) Порва́ти ланцю́г Гімене́я, книжн. – розірвати шлюб з ким-небудь; розлучитися.
Подибувалися тут і ті диваки, котрі зопалу, здуру порвали ланцюг Гіменея, покинули дружин, .. покинули з дітьми на руках чи біля поли (М. Рудь);
Рва́ти / порва́ти жи́ли (ру́ки, си́лу) див. рва́ти;
Рва́ти / порва́ти кишки́ [зо (від) смі́ху (від ре́готу)] див. рва́ти;
Рва́ти (роздира́ти) / порва́ти (розде́рти) ду́шу (се́рце) [на шматки́ (по шматка́х)] див. рва́ти;
Рва́ти (розрива́ти, розбива́ти) / порва́ти (розби́ти) кайда́ни (пу́та, ланцюги́) див. рва́ти;
(2) Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) на ку́сники порва́ло, лайл. – уживається як прокляття, побажання смерті, загибелі кому-небудь.
– Щоб же тебе на кусники порвало! – причитала Явдоха (Григорій Тютюнник).
ПОРВА́ТИ² див. порива́ти¹.
ПОРВА́ТИ³ див. порива́ти².
Словник української мови (СУМ-20)