порвати

ПОРВА́ТИ¹, ву́, ве́ш, док., що.

1. Різко смикаючи або надмірно натягуючи, розділити що-небудь на шматки; розірвати.

– Ой лишечко! ще й намисто на мені порвете.., – заверещала Одарка (І. Нечуй-Левицький);

[Марта:] Треба взяти нові віжки, а то старі потрухли: лошак норовистий, та щоб не порвав іще (С. Васильченко);

Хотів Яків порвати газету, але Гордій заслонив і одвів його руку (А. Головко);

// Порушити цілість, суцільність, єдність чого-небудь.

Зачепили, цуплять [шпали], з усіх жил напинаються, щоб порвати перед відступаючими полотно дороги, плахами розтягти залізницю по степу (О. Гончар);

// Смикнувши, відокремити що-небудь прикріплене, приліплене тощо; обірвати.

Хто золоту порве струну, Коли у гуслях – дух Боянів..? (М. Рильський);

* У порівн. Музики разом стали, неначе струни порвали (І. Нечуй-Левицький).

2. Зробити дірявим, подраним що-небудь; зробити дірку в чомусь.

Скинув [Федір] верхню сорочку, мабуть, для того, щоб не порвати її при боротьбі, і, розставивши ноги та вбравши голову в плечі, став підчигувати [підстерігати] свого супротивника (Григорій Тютюнник);

– Запас кишені не порве, – промовив боєць і кинув половину риби собакам (І. Багмут);

// Зносити до дірок (одяг, взуття).

Я .. доношувала тільки дядинине рам'я! Бувало носить вона, носить, порве на шмаття, та тоді вже й мені (Панас Мирний);

// Заподіяти рани, укрити шкіру подряпинами; поранити.

Не раз і не два кидались офіцерські роти на щодень зростаючі укріплення .. і, нічого не досягши, порвавши руки на колючих дротах, ні з чим відкочувались назад (О. Гончар);

// розм. Зіпсувати, пошкодити, пощербити і т. ін. що-небудь.

Ти пам'ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу, бо косив невміло, а ти не сердився й навчав (В. Сосюра).

3. Розтрощити, зруйнувати що-небудь вибухом; висадити в повітря.

Туркенич наважився. Гримучою сумішшю водню порвав газову систему (М. Рудь);

Міст війна порвала динамітом (І. Гончаренко);

// Зруйнувати дією тиску, великим напором і т. ін.

Ще такий один день і – вода здійме ту кригу вгору, порве-поламає і понесе вподовж себе, б'ючи одну об одну... (Панас Мирний);

Горно палало малим вогнем, щоб зразу посуд не порвати (О. Ільченко).

4. Покусати кого-небудь, подрати одяг на комусь (про собаку, вовка і т. ін.).

Підеш по селу, так собаки порвуть (Сл. Б. Грінченка);

Чую, хтось іде у комору, ступає по сходцях [східцях], а Галя кричить: – Не ходи, Харитино! укусить! порве! Не ходи... (Панас Мирний);

Одного разу, пізно ввечері, коли табун перебував поблизу дубового байрака, вовк напав на стару кобилу, що якось відбилася від гурту, і порвав їй стегно (С. Добровольський);

// Загризти, заклювати на смерть (про собак, хижих тварин і птахів).

Згребе [орел] її [вівцю], за мить порве, розшматує залізними пазурами і, наковтавшись гарячого м'яса, сидить, забризканий кров'ю, на вершині могили і знову куняє, спочива (О. Гончар).

◇ (1) Порва́ти ланцю́г Гімене́я, книжн. – розірвати шлюб з ким-небудь; розлучитися.

Подибувалися тут і ті диваки, котрі зопалу, здуру порвали ланцюг Гіменея, покинули дружин, .. покинули з дітьми на руках чи біля поли (М. Рудь);

Рва́ти / порва́ти жи́ли (ру́ки, си́лу) див. рва́ти;

Рва́ти / порва́ти кишки́ [зо (від) смі́ху (від ре́готу)] див. рва́ти;

Рва́ти (роздира́ти) / порва́ти (розде́рти) ду́шу (се́рце) [на шматки́ (по шматка́х)] див. рва́ти;

Рва́ти (розрива́ти, розбива́ти) / порва́ти (розби́ти) кайда́ни (пу́та, ланцюги́) див. рва́ти;

(2) Щоб тебе́ (його́, вас і т. ін.) на ку́сники порва́ло, лайл. – уживається як прокляття, побажання смерті, загибелі кому-небудь.

– Щоб же тебе на кусники порвало! – причитала Явдоха (Григорій Тютюнник).

ПОРВА́ТИ² див. порива́ти¹.

ПОРВА́ТИ³ див. порива́ти².