порозпускати
ПОРОЗПУСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.
1. Звільнивши від навчання, роботи і т. ін., дозволити всім або багатьом розійтися, роз'їхатися.
Всі ми, школярі, сподівалися, що незабаром нас порозпускають, бо вже наближався кзамент [екзамен] (Б. Грінченко);
* Образно. Еол насупившись сказав: – Я все б зробив за сюю плату, Та вітри всі порозпускав (І. Котляревський);
// Дати можливість розійтися, розбігтися в різні боки.
Порозпускавши овець, хлопці вертали по домівках (Панас Мирний);
– Куди це ваші худобу порозпускали? (Григорій Тютюнник).
2. Широко, на всі боки розкинути гілля, зайнявши великий простір (про дерева, кущі і т. ін.).
По широких полянах кущі калини та орішнику [горішника] порозпускали тонкі гілки аж додолу (Панас Мирний).
3. Послабити, попустити, зробивши менш стягнутим (вузли, паски і т. ін.);
// Розплести (коси) (про багатьох).
Жінки, порозпускавши коси, Розхристані і без свиток, Розтрьопані [розтріпані], простоволосі, Галасували на ввесь рот (І. Котляревський).
4. Розправити, розгорнути багато чого-небудь згорнутого, складеного і т. ін.
По зеленому, рівнесенько стриженому дерні похожали [походжали] пави та павичі, порозпускавши свої пишні хвости (І. Нечуй-Левицький);
Бачить поразку цариця. Велить розв'язати мотуззя, Порозпускати вітрила, тікає (М. Зеров).
5. перен. Послабивши вимогливість, зробити усіх або багатьох недисциплінованими, неслухняними.
Й наймичок порозпускали, й наймички сміються мені в вічі (І. Нечуй-Левицький).
6. розм. Розпорошити, розвіяти що-небудь сипке.
– На святий вечір дідусь беруть сокиру та й ідуть до груші або до яблуні та й нахваляються, що рубатимуть: Як не родитимеш, то зрубаю і в піч уметаю, а попіл на вітер порозпускаю! (Б. Грінченко).
7. у сполуч. зі сл. чутки, плітки і т. ін. Розказати багатьом, поширити.
Порозпускали брехні по селу, що я не повернуся, що я одружився (з переказу).
8. рідко. Витратити, розтринькати гроші, майно і т. ін.
Добра дитина ще й придбає, а наша, що є, то й те порозпускає (Номис).
◇ (1) Порозпуска́ти (порозставля́ти) ву́ха – те саме, що Розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха (про всіх або багатьох).
Незабаром запал його вичерпався, хотілося плюнути на самого себе і на слухачів, що порозставляли вуха на його балаканину (М. Ю. Тарновський).
Словник української мови (СУМ-20)