посвітліти
ПОСВІТЛІ́ТИ, і́є, док.
1. Док. до світлі́ти.
Синє небо посвітліло – скрикнув півень (М. Рудь);
Як випав перший сніг, – простори, села й міста наче трохи повеселіли, посвітліли од ясної, як сонце, білості (А. Хорунжий);
// безос.
З корівника висипали дівчата у білих халатах, аж посвітліло на скотному дворі (І. Волошин).
2. тільки безос. Почати розвиднятися, світати.
За вікнами уже посвітліло.
3. перен. Набрати веселого, радісного, привітного виразу (звичайно про обличчя, очі); стати радісним, привітним.
Коли Скиба забачив у вікно Кулика, він аж затрусився від радості. Розчулений і схвильований, він тиснув обома руками Куликову широку, тверду долоню і вперше за весь цей час його обличчя посвітліло (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)