посесія
ПОСЕ́СІЯ, ї, ж.
1. іст. У Росії та на Україні у XVIII – першій половині XIX ст., а також у Польщі (до її поділу) – особлива форма земельного орендного володіння, коли держава передавала землю в оренду разом з приписаними до маєтку селянами.
Пан Адам походив із доброї шляхетської родини і тепер якраз узяв у посесію село в найближчому сусідстві Солєцьких (Н. Кобринська);
// Взагалі оренда, орендне володіння.
Яхрем узяв у глушківського пана триста десятин землі в посесію (Б. Грінченко);
Бродовський, взявши в посесію сахарні в одного великого пана дідича, одразу заплатив багацько грошей (І. Нечуй-Левицький).
2. заст., розм. Переданий в оренду державний маєток; узята в оренду земля, мануфактура тощо.
Поробимо, попрацюємо, доки молоді, а там, Бог дасть, забагатіємо, зберемо грошенят, візьмемо посесію або купимо десь поблизу хутір (І. Нечуй-Левицький);
Своєї землі [у Дениса] тридцять десятин, та ще вдвох із тестем Манойлом посесію держать... (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)