поскакати
ПОСКАКА́ТИ, ачу́, а́чеш, док.
1. Почати скакати, стрибаючи, пересуватися в певному напрямі.
Василина легко поскакала по камінні й вискочила на другий берег (І. Нечуй-Левицький);
З шматком хліба у руках вистрибом поскакав він до Карпа, що сидів верхи на тину (Панас Мирний);
[Терешко:] Глянь, який козарлюга!.. Усяка дівка тільки побаче [побачить] – козою за ним поскаче! (І. Карпенко-Карий);
– Суліман, Суліман! – підбігла до нього Слава і, почепившись за плече, поскакала поруч з ним на одній нозі (Ірина Вільде);
// Побігти навскач (перев. про коней).
Кінь неначе постеріг, що страшна небезпечна хвиля вже минула, і .. поскакав тихіше (І. Нечуй-Левицький);
Спершу поволі, а потім, відійшовши кілька кроків від бойовища, обернувся [лось] і чимдуж поскакав у ліс (В. Гжицький);
// Почати рухатися в якомусь напрямі, раз у раз ударяючись об землю та пружно відскакуючи від неї (про предмети).
Тимко встав і, розмахнувшись, шпурнув кирку. Вона металево бренькнула і, .. підплигуючи по льоду, поскакала мало не до середини Дону (Григорій Тютюнник);
* Образно. Весілля, а вона матір'ю. Це ж всі молоді боярині заздритимуть. А що одягти? Враз думка її поскакала вбік, і вона охопила лоб рукою (А. Хижняк).
2. Навскоки, галопом поїхати верхи на коні (про вершника).
Куди Яр-Тур не поскаче, Золотим шоломом посвічуючи, – Купою на купі Поганськії трупи (Панас Мирний);
На вороному коні, важко розсікаючи пругке повітря, назустріч вершникам поскакав начдив Пархоменко (П. Панч).
3. Скакати якийсь час.
Пташка часом поскаче в галузках, потрусить хвостом (М. Коцюбинський);
[Меценат:] Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки “безкості”, що то показують з мечами штуки (Леся Українка);
// розм. Потанцювати.
Нащо мені музики – в мене свої язики: я заграю, поскачу і нікому не плачу (Номис);
[Іван:] Молоде дівча – йому не диво: раз пожуриться, удруге поскаче – се вже так заведено (С. Васильченко);
// коло кого, розм. Докласти зусиль, умовляючи кого-небудь виконати якесь прохання, зробити щось; добре попросити.
– Не бійсь, поскачуть коло мене, Поки візьму я в рот хоч страву, хоть печене! (П. Гулак-Артемовський).
◇ [Аж] і́скри (і́скорки) з оче́й си́плються (летя́ть, ска́чуть і т. ін.) / поси́пались (сипну́ли, полеті́ли, поскака́ли, скакну́ли і т. ін.) див. і́скра;
(1) Потанцюва́ти і поскака́ти цига́нської халя́ндри (д) див. потанцюва́ти;
(2) Ти в ме́не ще поска́чеш; Поска́чеш (потанцюєш) [у ме́не (у нас)] [цига́нської] халя́ндри – уживається як погроза, нахваляння завдати прикрості кому-небудь.
– Тепер ти, голубчику шибенної вдачі, потанцюєш і поскачеш у мене циганської халяндри, – звертався [Плачинда] в думках до Романа (М. Стельмах);
. – Постривай же, свекрухо! – говорила голосно Мотря сама до себе, розвішуючи сорочки по тину, – будеш ти в мене циганської халяндри скакати, а не я в тебе (І. Нечуй-Левицький);
“Тепер ти, голубчику.., потанцюєш і поскачеш у мене циганської халяндри”, звертався [Терентій] в думках до Романа (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)