поскрипіти
ПОСКРИПІ́ТИ, плю́, пи́ш; мн. поскрипля́ть; док.
1. Скрипіти якийсь час.
Сніг непокірно рипить білим беззубим ротом, але, притиснений тисячами людських ніг, кориться своїй долі й, поскрипівши якийсь час, змовкає (Г. Епік);
Шумлять, шумлять тисянські верболози, – То поскриплять, то тінню коливнуть, Мов сіном навантажені обози, Що поруч з річкою тримають путь (Ю. Гойда);
// Почати пересуватися, піти, викликаючи скрип, скрипіння чого-небудь.
Вона вже не раз отак відвідувала тата, який тільки перед ранком засипав [на горищі], змучений ядухою. Впевнено поскрипіла по щаблях і завмерла, намагаючись вловити хрипкий подих (В. Речмедін);
Ті, що, впавши в сніг, сконали, так і лежать; ніхто з службовців не гляне. В другій половині дня заїхала темна гарба; коли два возії наскладали трупів, як обаполів, вона поскрипіла в степ. Мирон Данилович пішов геть, бачачи, що, крім тісного місця на возі, нічого дожидати (В. Барка).
2. перен., розм., жарт. Жити, існувати якийсь час.
Словник української мови (СУМ-20)