поскупитися
ПОСКУПИ́ТИСЯ, плю́ся, пи́шся; мн. поскупля́ться; док.
Виявити скупість, надмірну економність; пошкодувати витратити гроші на що-небудь або подарувати щось кому-небудь.
Поскупивсь ти [пан] цяцьки Прислать на свитину, – Присилай же гвіздки Забить домовину! (П. Гулак-Артемовський);
– Наум Семенович! .. Треба поспішати якможна [якомога]. Не поскупись найняти збіржу (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Ти гадаєш, я поскуплюся? Для тебе, Якове, мені нічого не жаль (А. Шиян);
// на що, чим. Дати, витратити дуже мало чого-небудь.
Наділив бог і розумом, .. і вродою, та на талан поскупився (Сл. Б. Грінченка);
* Образно. Потяг .. поволі сунув повз випалені пустельні ниви, що вже другий рік поскупились на хліб (Олесь Досвітній).
(1) Не поскупи́тися на що, чим – дати доволі чого-небудь, щедро обдарувати, наділити чимсь.
Яке їй діло до того, вірить він у карти чи ні, аби не поскупився на щось їстівне, а ще краще – на гроші... (Д. Ткач);
Після смачного обіду, на який не поскупилась .. Уляна Григорівна, Дикун оглянув панське господарство (С. Добровольський);
Зима цього року не поскупилася снігами (Іван Ле).
◇ (2) Не поскупи́тися / не скупи́тися на фа́рби, книжн. – висвітлювати, зображувати кого-, що-небудь дуже виразно (перев. з перебільшенням).
Ще тільки вчора Роман читав у газеті про нього захоплюючий нарис. Автор нарису не поскупився на фарби, використав усю свою палітру (В. Минко).
Словник української мови (СУМ-20)