послухання

ПОСЛУХА́ННЯ, я, с., заст., рідко.

1. Те саме, що по́слух¹ 1.

Його брала злість, бо його принцип деспотизма [деспотизму] в сім'ї й послухання жінки Марта потоптала ногами (І. Нечуй-Левицький).

2. Слухання.

За сим Бенедьо подякував громаді за послухання і зліз із каменя (І. Франко);

І, може, де кобза найдеться, Що гучно на співи озветься, На співи, на струни мої негучні. І, може, заграє та кобза вільніше, Ніж тихії струни мої, І вільнії гуки її Знайдуть послухання у світі пильніше (Леся Українка).

Значення в інших словниках

1. послухання — послуха́ння іменник середнього роду рідко  Орфографічний словник української мови
2. послухання — -я, с., заст., рідко. 1》 Те саме, що послух I 1). 2》 Слухання.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. послухання — ПОКО́РА (беззаперечна готовність виконувати чужі накази, розпорядження, вимоги і т. ін.), ПОКІ́РНІСТЬ, ПОКІ́РЛИВІСТЬ, ПОСТУ́ПЛИВІСТЬ, ПІДЛЕ́ГЛІСТЬ, СЛУХНЯ́НІСТЬ, ПОСЛУХ, ПОСЛУХА́ННЯ заст.; СМИРЕ́ННЯ, СМИРЕ́ННІСТЬ, РЕЗИҐНА́ЦІЯ книжн., СМИРЕ́НСТВО заст.  Словник синонімів української мови
4. послухання — ПОСЛУХА́ННЯ, я, с., заст., рідко. 1. Те саме, що по́слух¹ 1. Його брала злість, бо його принцип деспотизма [деспотизму] в сім’ї й послухання жінки Марта потоптала ногами (Н.-Лев., І, 1956, 391). 2. Слухання.  Словник української мови в 11 томах
5. послухання — Послуха́ння, -ня с. 1) Слушаніе. Щоб ішли усі до громади на послухання, слухати гетьмана Жовковського одповідання. Макс. (1849). 55. 2) = послух. Чи змусиш ти до послухання тура? К. Іов. 88. 3) Послушаніе, работа въ монастырѣ ради спасенія души.  Словник української мови Грінченка