послухатися
ПОСЛУ́ХАТИСЯ, аюся, аєшся, док., кого, що і без прям. дод.
Виконати наказ, розпорядження або побажання кого-небудь, узяти до уваги чиюсь пораду.
– Не ходи [посипати], мій голубчику! Ти ж в мене слухняний, послухайся мене: не ходи! (Панас Мирний);
Хоч стара Параска й не прокляла своєї дочки, та ходила до весілля все з червоними очима і ще скільки разів пробувала її зупинити; та тая не послухалась (Грицько Григоренко);
– Хлопче упертий, послухайся ради принаймні в одному: Не користуйся бичем і міцніш натягай оці віжки (М. Зеров);
– Краще б найняти худобу .. – Послухатись можу, а зроблю по-своєму, – сміється Давид (М. Стельмах);
// Підкоритися волі людини (про частини тіла, а також про машини, механізми тощо).
Виявив [льотчик] травму, тільки коли потягся до парашута. Не слухається рука! Переломило! Друга, на щастя, послухалась. Шарпонув парашут, і душа замліла: парашут розкрився, але драний весь, самі клапті над головою! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)