посмоктати
ПОСМОКТА́ТИ, смокчу́, смо́кчеш, док., що і без дод.
1. Смоктати якийсь час.
Вранці Уляна потягла Йоньку до хліва, турнула телиці під пузо. – Посмокчи сам! Що ти купив-виміняв, щоб тебе на виду змінило? (Григорій Тютюнник);
От якби це мед, тоді я вже посмоктав би .. з горлечка... (М. Чабанівський);
* Образно. Мар'ян за міру вівса та п'ять возів гною витягне з мене вдесятеро більше. Він, як той павук, посмокче, попустить, щоб набрався сил, і знову смоктатиме (С. Чорнобривець);
// у сполуч. зі сл. цигарка, люлька і т. ін. Палити якийсь час, раз у раз, потроху втягуючи в себе дим.
Пахол лежав, ткнувшись обличчям униз, – він зводив голову тільки тоді, як треба було посмоктати цигарку і випустити дим (Ю. Смолич);
Він вийшов до воріт, став між загаченою людьми вулицею і Хомашиним двором... Постояв, посмоктав люльку... (С. Чорнобривець).
2. Висмоктати, обсмоктати все або багато чого-небудь.
Но пси, донюхавшись, доспіли, Шарпнули цуцика, із'їли І посмоктали кісточки (І. Котляревський).
Словник української мови (СУМ-20)